Фантазiя на пiсню Iгоря Жука "Закований лицар"

Мій лицарю, закований в броню...
І. Жук

Мій лицарю, живи хоч триста літ,
Та не забудь моєї злої долі:
Я птахою була колись на волі,
А нині — лиш дивлюсь на твій політ.

То сон, то все омана, то —мана.
Зозуля більше років не рахує,
Зигзиця ж стогне, сили їй бракує
Перелетіти море. Дивина!

Мій соняху, до мене повернись,
І забери мене до Бога-Сонця.
Сіренька пташка б'ється у віконце,
В яке був задивився ти колись.

Коханий мій, на хвильку зупинись!
Куди біжиш, мов перекотиполе?
Ось серце захлинулось твоїм болем,
Та все ж коханням б'ється, як колись.

Кохання б'ється в стіни твоїх дум,
Щоб скинути з душі твоєї лати.
Не маю сил вже й в голос заволати,
Скінчилися слова, лишився — сум.

Мій лицарю, мій ангеле, Мій Бог,
Не залишай мене напризволяще!..
Врятуй мене з біди гидкої пащі,
Врятуй себе — від себе, о, мій Бог!