| SF22 Зелена ліщина (Зеленый орешник). Муз., сл.(укр.)  – А. Секретарев. Концертная запись, 2008 г. А.Секретарев – голос, гитара, Н.Доляк –флейта, бэк-вокал, В.Войчишин  - гитара, бэк-вокал.
Ссылка на текст произведения
 .     Зелена ліщина.
 
 Пам'ятаю, якось ранком, років двісті тому,
 може й менше, але це не так важливо, сину,
 прибігає мій товариш і волає : "Ану,
 піднімайся, і рушаймо по зелену ліщину."
 
 Я спочатку не второпав, але вмився, поїв,
 дуже швидко, бо товариш нетерплячий чекає,
 вже як вийшли за ворота, він мені розповів,
 що ліщина за вокзалом, а де точно - не знає.
 
 Треба йти до лісосмуги повз великі склади,
 перелізти огорожу, що навкруг танкодрому,
 там побачимо сторожку, і почнуться сади,
 а за ними - та ліщина у гаї старому.
 
 Вона класна - дуже довга, і рівнесенька, як
 той бамбук, що на базарі продають нам грузини,
 але краща. Бо крім того, що вона на дурняк,
 більше зловиш, кажуть люди, якщо вудка з ліщини.
 
 
 Йшли ми довго і недовго, бо цікаво було,
 покаталися на танку, на дрезині, на возі,
 познайомились з поетом, що мав дивне житло -
 жив у бочці з-під горілки, в степу при дорозі.
 
 Він читав нам гарні вірші, але всі не свої,
 бо свої читати, каже, - це не дуже етично.
 А завершив так: "Колеги, як сказав Навої,
 кожна бочка порожніє, а ліщина  - то вічне!"
 
 Тож і рушили ми далі, крізь велике буття,
 друг мій вже не зовсім поряд, бо пливе на хмарі,
 але інших до походу приєднало життя:
 той малює, той віршує, той гра на гітарі.
 
 Так і досі я блукаю у тім райськім саду,
 загубив початок шляху, геть забув причнну,
 та, буває, аж зрадію, як відчую, що йду
 красним лугом разом з другом по зелену ліщину.
 
 .                           2004 - листопад 2006.
 
 |