Другові...

Коли музика стихне і звуки полинуть у стелю,
коли сил вже не вистачить чути пронизливе "сі",
я згадаю ім’я твоє дивне, дитя насолоди, пастелі
твоїх снів потойбічних, де сутінки зріють в росі,

Де серпневе осоння медвяно в повітрі кружляє,
де на теплому плесі чиїсь ще вологі сліди,
де чутлива душа всі закони тяжіння долає,
де на згадку лишається шурхіт сухої трави,

Я безсоння твоє заколишу нічними дощами
і у місячнім сяйві тривогу твою розчиню,
не cпитаю нічого - радій і живи до нестями,
все мине коли-небудь...
от тільки не стій на краю...