Притишена хода, непевність перших кроків
намацує буття наосліп лиш тому,
що ти вже зрозумів – то твій єдиний спокій –
І згоден знов і знов поринути в пітьму.

Таємний дотик рук – і потяг, і відраза.
Нехай нуртує час – він все одно мине, –
спрацьований, як кінь, підтоптаний, як блазень,
безплідний, як усе у світі осяйне.

Назустріч й мимохідь – безжальний, наче ворог,
він із усіх шпарин спроквола вигляда,
щоб душу застудив його останній морок,
таємний дотик рук, притишена хода.


1989